Ніколас Ґеннон, автор книги The Doldrums.

Випускник Школи дизайну Парсонса. З дитинства багато переїжджав, жив у Теннессі, Міннесоті та північній частині штату Нью-Йорк. Зараз проживає в Брукліні.

The Doldrums має неймовірні ілюстрації. Коли ви почали процес, що було першим – сюжет чи малюнки?

Ніколас Ґеннон: Історія виросла з Арчера, а Арчер спочатку був ескізом. Я зробив його перші ескізи на дошках, коли працював на будівництві в північній частині штату Нью-Йорк. (Усі оригінальні малюнки Арчера зараз застрягли в стінах будинку, який ми будували.) Звідти у мене виникло багато різних ідей і я об’єднав їх у вигадану газету під назвою The Doldrums Press. Згодом вона стала книгою.

Будинок Хелмслі — це не звичайний будинок — це також персонаж, повний таємниць і розмовляючих тварин, що їх бачить лише Арчер. Де ви черпали натхнення для будинку?

НҐ: Через два роки після художньої школи я якось орендував спальню на верхньому поверсі односімейного будинку на Верхньому Іст-Сайді Мангеттену. Будинок належав відомій родині (президент США на рубежі століть), і в моїй спальні був балкон з видом на таємні сади. Саме там я почав створювати The Doldrums Press і, в процесі це, зрозумів, що це ідеальне місце для історії Арчера.

Стара приказка «Який батько, такий син» пасує для батька Річарда Хелмслі та Арчера. Яким, на вашу думку, був містер Хелмслі в дитинстві?

НҐ: Арчер і містер Хелмслі в чомусь схожі, а в іншому – різні. Мені подобається ідея, що в сім’ях певні риси часто пропускають покоління. Підростаючи, містер Хелмслі відрізнявся від своїх батьків так само, як Арчер відрізняється від своїх. Містер Хелмслі ніколи не говорить про це прямо, але він це бачить і його це, загалом, влаштовує.

Арчер — молодий хлопець, який ніколи не бачився зі своїми дідусем і бабусею, але хоче з ними познайомитися. Чому, на вашу думку, стосунки між онуками та бабусями й дідусями такі важливі, і що робить їх унікальними?

НҐ: Я думаю, що бабусі з дідусями та онуки бачать речі однаково. Бабусі й дідусі на початку свого кінця, а онуки – наприкінці свого початку. Я також думаю, що бабусі й дідусі бачать усі помилки та втрачені можливості, які вони мали з власними дітьми, і намагаються надолужити це зі своїми онуками. Як наслідок, вони часто більш «присутні», ніж батьки. Батьки все ще зайняті тим, що намагаються вирости самі.

У The Doldrums ви протиставляєте «діячів» і «мрійників». До якого типу ви себе відносите?

НҐ: Я трохи і те, і інше. Як в ідеалі мали б бути всі. Я завжди хотів займатися чимось, що мене б захоплювало. Для цього потрібно мати віру в те, що блукаюча цікавість мрійника зрештою приведе тебе кудись. І вона приведеле. І коли це станеться, тобі знадобиться ця зосередженість діяча, щоб чогось досягти. А потім можна знову повернутись до блукань.

Похід у чудовий незалежний книжковий магазин може бути схожим на пригоду з книготорговцями на чолі. На вашу думку, яку роль відіграють незалежні продавці книг, допомагаючи читачам відкривати дебютних авторів?

НҐ: Я думаю, що більшість незалежних продавців книг володіють книгарнями з однієї причини: вони захоплені книгами. І єдине, вони люблять ще більше, це знайти правильну людину, якій можна подарувати правильну книгу. Це те що потрібно починаючому автору. Продавці книг незамінні, коли потрібно представити читачам дебютну книгу автора.

Ресурс: https://www.bookweb.org/news/indies-introduce-qa-nicholas-gannon

Дата публікації: September 29, 2015