Міжзір'я

У чомусь ця частина сподобалася мені навіть більше, ніж перша, хоча в інших аспектах я все ж віддала б перевагу її попередниці. Передусім мене вражає те, наскільки масштабнішим став всесвіт. Він розширився до неймовірних меж — настільки, що іноді здається, ніби ти сам опинився серед холодного космосу, далеких цивілізацій і загадкових технологій. Мабуть, це одна з найбільш «інопланетних» історій, які мені доводилося читати. Дуже багато різних рас, які мають свої культурні особливості. Водночас книга дуже відрізняється від першої частини. Тут майже все нове: персонажі, локації, виклики та небезпеки. Спочатку це навіть трохи вибиває з колії — ніби ти очікуєш зустріти старих знайомих, але потрапляєш у зовсім іншу пригоду. Автор зумів кілька разів щиро мене здивувати, що я особисто обожнюю. Найбільше мене захопила динаміка. Розділи пролітали один за одним, наповнені гумором, напругою та відчуттям великої гри, де ставки постійно зростають. Політичні інтриги, науково-фантастичні елементи та контакти з іншими формами життя створюють справді кінематографічну атмосферу. Фінал узагалі можна назвати епічним — швидким, вибуховим і таким, що змушує буквально підстрибувати від емоцій. У якийсь момент я зловила себе на тому, що замість роботи непристойно довго втуплююсь у книгу, відхиляю дзвінки й переконую себе, що «ще один розділ — і все». Єдине, чого мені справді бракувало, — це персонажів із першої книги. Там лише намітилася романтична лінія, яка давала надію на продовження, але тут мої очікування не справдилися. І хоча нові герої виявилися яскравими та живими, маленький присмак розчарування все ж залишився. Попри це, подорож вийшла незабутньою. Це історія, що пробуджує внутрішнього мандрівника, змушує затамувати подих і нагадує, за що ми так любимо хорошу фантастику — за відчуття безмежності можливостей

Друга частина циклу виявилася ще захопливішою та масштабнішою за першу. Сандерсон розширює межі всесвіту, додає авантюризм, шпигунські інтриги та нові раси. Особливо цікаво спостерігати за внутрішніми змінами Спенси: вона швидко дорослішає, вчиться сумніватися й бачити світ не лише в чорно-білих тонах. Динамічний сюжет, повітряні бої, несподівані відкриття й напружена атмосфера тримають до останньої сторінки, яка обривається на неймовірно інтригуючому моменті. Особливо раджу підліткам, адже для них не так багато якісної фантастики

Оскільки серія розрахована на юних читачів, у книгах немає складної наукової частини, проте є досить детальні описи різноманітних літачків і зброї, будови станції та ледь не найкращий персонаж — штучний інтелект із пристрастю до каталогування грибів???? А ще в певних моментах поведінка персонажів по-доброму наївна, відповідно до їхнього віку???? У першій частині мені найбільше сподобався вайб льотної академії та навчання курсантів. До слова, в подяках автора згадуються пілоти-винищувачі, які консультували його та пояснювали, чому Сандерсон «пише дурниці»???? Другу частину я читала саме тоді, коли в Трійки вийшла рекламна кампанія з прибульцем, і там якраз багато різноманітних рас???? Читання було дуже в тему до новин???? Отже, тепер у моїх рекомендаціях є дві космічні опери для тих, хто не певен, чи «зайде» їм подібний жанр: серія «Небовись» Брендона Сандерсона та «Сходження Аврори» Джея Крістоффа. Наостанок — цитата з «Міжзір’я», яка доречна сьогодні: «Його народ існував, жив завдяки тому, що працювала його військова машина. Тож коли вже йому судилося бути серед головних її механізмів, він із честю носитиме це звання»!

Менш сподобалась, ніж Небовись, але кредит довіри до Сандерсона майже невичерпний. Трохи за ритмом книга слабша за 1 частину і хочеться викинути дуже багато зайвих абзаців(

Друга книга є вторинною по відношенню до першої і, що сумно, значно слабкішою. Стійке відчуття, що її писав інший автор. Основний сюжет і його напрямок розвитку задуманий Сандерсоном, все в його стилі, а ось деталі, другорядні персонажі та їх мотивація, діалоги — дуже схематичні і часом навіть не стільки примітивні, скільки ніби не розкриті, не дописані. Книга зібрана з наскоро накиданих ескізів, нанизаних на основну сюжетну нитку. Всі плюси, відзначені в «Небовисі» — гумор, командна робота, яскравий характер головної героїні — все пропало. Якби це був фільм або серіал, то промотуючи, можна було б дивитися, а так потрібно озброїтися неабиякою часткою терпіння і поваги до творчості автора в цілому. Тепер вся надія на третю частину.

Ця частина для мене вийшла набагато слабшою за першу. В ній дуже багато часу приділено здібностям головної героїні, але на мою думку гіперстрибки за допомогою розуму (та й взагалі за допомогою живих організмів) виглядають аж занадто притягнуто. І якщо в першій частині вони тільки доповнювали майстерність Дзиґи як пілота, то тут майже перебрали на себе основний фокус. Також в цій частині забагато політичних інтриг як для Спенси. Бо вона і половини з того трактує невірно, а коли здогадується про щось, то вже запізно. Також в цій частині майже немає персонажів які полюбились читачам ще в першій частині, а нові не викликають того рівня співпереживання. Бо завжди розумієш, що їх цілі не завжди настільки ж глибокі як і у приреченого на загибель людства. Як на мене цю частину навіть не врятували лисички-інопланетяни. Але в них були всі шанси на це.

Сандерсон не підкачав: історія водночас легка і тривожна, зрозуміла і заплутана, захоплююча і несамовита. Вона про вибір, відданість, сміливість; і про те, що інколи треба робити те, що треба, замість того, що ти насправді хочеш. Дуже відгукується українці у 2025 році, дуже.

От і довгоочікувана друга частина. Міжзір'я відрізняється за тоном від Небовисі. Тут вже не йде мова про купку підлітків. Основний сюжет йде поза межами людської раси. Автор знайомить нас з багатьма новими істотами чиї культура, спосіб життя, харчування та навіть розмноження дуже відрізняються. Динаміка загалом повільніша ніж в першій книзі, але це тільки на початку. В другій половині щільність подій та сюжетних поворотів стрімко наростає. Спенса отримує новий досвід беручи на себе відповідальність не лише, як вправний пілот, а і шпигунка, і навіть дипломатка. "Герої собі випробувань не обирають" дуже влучний опис її пригод. Вона ходить по лезу, щоразу опиняючись за крок від викриття, але роблячи все, що в її силах, Спенса просто рятує всіх хто їй небайдужий. Міжзір'я дало багато відповідей на питання, що залишились після першої книги, але і поставило нові. Тож буду чекати і на третю частину, щоб знову поринути зі Спенсою, та загоном "Небовись" до зірок.