A Conjuring of Ligh

Початок книжки ніби різке занурення у холодну воду, бо все починаєтся з руху, смертельної небезпеки, бійки, з нападу. Занурення в проблеми та сюжет відбуваються настільки раптово, що важко відірватися. Але поступово цей шал спадає, історія починає розгортатися більш повільно, а інколи і мляво. На жаль, саме тому деякі моменти виглядали так, ніби читача намагаються підбадьорити краплею страждань. Особисто мені сподобалось, що автор довела світ до того моменту, коли може замахнутися на розповідь від імені багатьох персонажів. Інколи це дійсно йшло не на користь основному сюжету, але всі персонажі виглядали дійсно живими, зі своїми переживаннями та намірами. Мені сподобалось як був описаний Осарон, інколи від нього йшли по шкірі сироти. Особливо в цій серії мені подобається опис магії. Вона виглядає такою живою, но її описи дійсно цікаво читати. Після всіх описаних подій кінцівка не виглядає аж якоюсь щасливою, але вона однозначно здається правильною для більшості персонажів. Звісно вона декого засмутить, але я вважаю, що це якийсь світлий смуток. Незважаючи на якісь двоякі враження від читання всієї серії вона меня сподобалась і я однозначно ще раз її перечитаю.

Я прожила з героями кілька життів і повернулася до реальності.⠀ ⠀ Ця книга — як фінальний вдих після довгого занурення у морі магії. Тут кожна сторінка палає темрявою й світлом водночас.⠀ ⠀ «Кольори магії» разом з Келлом, Лілою та Раєм стають гонорово на полицю улюбленого фентезі.⠀ ⠀ Безстрашні герої, зобовʼязання перед сімʼєю та всім королівством, відвага і трохи навіть дурості спонукають антарі обʼєднались для останньої битви. ⠀ ⠀ Древня магія, божок, неприборкана сила, чорна субстанція не просто проникла, а осіла в Червоному Лондоні і планує захопити весь світ. Авторка описує цю магію як живу, свідому, мстиву і кровожадну. Сила, яка зваблює та корумпує. Люди стають безвольними маріонетками як зомбі.⠀ ⠀ Його імʼя Осарон. Він — «тінь», «чорна матерія» світу Шваб, символ безконтрольної магії, яка вийшла з-під влади людини. Але темрява ще не знає, скільки світла, добра і любові несуть людські серця. ⠀ ⠀ Я пережила цю історію всім серцем.⠀ Боліло, коли світ валився. Затамовувала подих, коли Келл і Лайла знову кидали виклик долі. І кожен розділ був нагадуванням: навіть у темряві завжди є іскра — та, заради якої варто боротися.⠀ ⠀ У фіналі кожен з героїв пожертвував чимось важливим, а читач – точно пожертвує серцем.⠀ ⠀ Забігаю наперед нас чекає щасливий фінал ????хоча така напруга і небезпека не покидала мене, боялась, що не всі доживають до «жили довго і щасливо»⠀ ⠀ Хочу зазначити, кілька пристрасних моментів буде між головними парами я така за кадром ну нарешті. ⠀ Я книгу не читала — я її прожила і відчула. І коли перегортаєш останню сторінку, здається, що в тобі теж лишається частинка магії, якою володіють Антарі, добро від дому Марешів, мудрості Рая і пустощів Алукарда.⠀ ⠀ Не прощаємось, бо відкрито нове передзамовлення у цьому ж всесвіті.

Я обожнюю твори пані Шваб і її позиція писати книги так, як вона їх бачить, а не як очікує читач. Саме тому ставлю 4, бо розвиток трилогії в цьому томі мені не сподобався взагалі - проте має право на існування. Авторка писала розділи від величезної кількості персонажів, тому здалось, що це розконцентрувало увагу та забрало цілісність історії, весь сюжет пошматовано так, що втрачено занурення у всесвіт, а з цим зацікавленість в тому, як розвиватимуться вже знайомі Келл і Ліла. Дуже багато уваги до персонажа Голланда - очевидно, що авторці було найбільш цікаво дослідити його. Багато уваги було до Рая - але які ж нудні були його розділи, зовсім млявий персонаж. Багато питань, куди заніс сюжет класного персонажа Алукарда? Загалом, любов до піні Шваб і біль за сюжетну різанину.