Darkdawn

Чомусь останню частину мені було читати найважче, незважаючи на те що в ній дуже багато цікавих моментів. Мені сподобалось, як автор руйнує четверту стіну між читачем, персонажами та головною героїнею, я все ще в захваті від світоустрою, але інколи було всього аж забагато. Перші дві частини Мія буде дівчиною яка жила заради помсти, але коли почався розкручуватися основний сюжет він якось потонув у любовному трикутнику. Не сперечаюся, що він був описаний дуже емоційно та досить правдиво, як на вік персонажів. Але я начебто повернулась до "Ромео і Джульєтти" Шекспіра, де герої аж занадто молоді для такого почуття як справжнє кохання. І воно в них виходить шаленим, необдуманим, занадто жертовним за відсутності реального життєвого досвіду. І автор навіть сам зазначає, що це все занадто несправедливо. Мені дуже сподобалось як розкривалися другорядні персонажі, з якими читач знайомий ще з першої частини. І тема батьків та дітей описана щемливо та переконливо, я була просто у захваті від поглядів якими обмінювалися Мія та Меркуріо. Бо незважаючи на всіх тих чоловіків яких вона могла назвати батьком, саме цей чоловік вибрав бути для неї Батьком. Кінцівка мене не розчарувала. Можливо я хотіла б, щоб вона була дещо іншою, але вважаю що історія Безночі закінчилася так як і повинна була.

Люблю цей цикл, але ця книга, на мою думку, найслабша з усіх. Думаю, якби це була дилогія, то, можливо, враження було б кращим. Або ж справа в тому, що після двох попередніх частин очікування були надто високими, і вони не повністю виправдалися. Втім, історія все одно чудова - я щиро люблю цей цикл і стиль Крістофа.

Дуже розчарована книгою, яку чекала майже рік після прочитання другої. Занадто багато непотрібної любові для епічного фентезі????????‍♀️. Прямо дуже занадто. Як для романтезі ок, але Крістоф, ти ж нормально почав… нащо то було потрібно? Фінал слабкий, як на мене. Очікувала що третя книга буде хоча б на рівні з першими двома, але вона слабкіша

«Хроніки Безночі» — трилогія, яку я перечитаю ще раз! Останню книгу розтягувала, як могла???? Обережно: кожна з книг містить матюччя, криваві та еротичні сцени, ЛГБТ-лінію — тобто суворо 18+. І разом із тим, на мій збочений смак, вони абсолютно прекрасні та недооцінені в українських широтах. У попередніх відгуках я вже писала, що найбільше у світоустрої мене вразила релігія, яка сповідує культ убивства. І не лише тому, що служителі церкви — професійні вбивці, а й тому, як цікаво в цій системі переплелися засади церкви, гроші, політика і, як з’ясувалося наприкінці, корупція. Навряд чи містер Крістофф знайомий із творчістю пана Іздрика, але головну героїню Мію ідеально описують рядки: «якби ти знала, яка ти гарна, коли у собі не маєш страху». От власне, крім того, що Мія гарна, вона взагалі не знала страху, бо той пожирав її тіньовий кіт (а згодом ще й вовчиця напару). Тому ми маємо надзвичайно сильний жіночий персонаж, один з найкращих в моїй читацькій історії.

Смерканок - це про морські пригоди, піратство, жарти "ятвоюмаму****", (і в цілому гумор на любителя) неймовірне споріднення персонажів після якого серце розбивається на мільйон шматочків і не збирається назад, на одній сторінці ти посміхаєшся на іншій вже не видно сторінок від сліз (18-20 розділи) Таємниці і загадки з першої книги набувають нових барв від помсти до спасіння в останній книзі. Це була незабутня подорож, а гумор Крістоффа назавжди залишииь відбиток на серці, це пробивання четвертої стіни, самоїронія щодо власної книжки в книжці... Я не дуже задоволена кінцівкою і деякими стосунками, але не буду прописувати тут бо спойлери. Я не була готова до кінцівки і оповіді очами всіх, окрім самої Мії. Вона має місце бути, просто я очікувала іншого, пережити це очами Мії, а не сторонніх людей, але вже є як є. Однак останні сторінки дійсно можуть здивувати.

Ця частина прекрасна, але я очікувала трохи більш складнішого фіналу. Тому друга книга залишається моєю улюбленою. Але був такий момент на сторінці 347 від якого я просто шаленіла і кричала про те, яка Мія неймовірна. Класно розрилися всі родині і партнерські стосунки. Дуже щаслива, що я познайомилася з цією історією

Книга продовжує сюжет «Безночі» і «Богодолу». Про пригоди Мії та її друзів-союзників читати досить цікаво, але чим далі, тим більше лайки, сексу... і в цьому всьому губиться основний сюжет. Як на мене, серія з міцної YA, досить вміло виткана автором з кліше, сеттінгів і сюжетів, в третій частині перетворюється на якийсь клон «Сутінок». ІМХО, близько 20 відсотків книги займають любовні переживання головної героїні. Сюжет і так вже був неабияк просочений до кінця другої частини «Санта-Барбарою», але автор в «Смерканку» додав ще й масу непотрібних сцен і діалогів 18+. Хоча потенціал у книги був, і я взявся за читання з величезним інтересом, але зазначені недоліки постійно відволікали від читання, і приблизно з 300 сторінки дочитував книгу я без особливого задоволення, просто щоб дізнатися, чим все закінчиться.

Хроніки Безночі - це насправді щось. На початку циклу мені здалося дивним - манера письма автора, але з кожною сторінкою я закохувалась все сильніше. І мені аж болить, що такая історія добігла кінця, але цей кінець .. не скажу ,що взнавши спойлери ця книжка втрачає цікавість, це не про неї. Проте кінцівки я очікувала іншої, але від того фінал не став гіршим. Такий сюжет, такі повороти, таємниці, магія, і яка головна героїня.... Я в захваті і в розпачі, і це було того варте ????

Це фінальний том серії «Хроніки Безночі», в якому Мія перебуває в бігах, намагається врятувати наставника ті завершити свою помсту за фамілію. Її переслідують Клинки Багряної Церкви та люмінатії. Наближається Істиннотьма, а з нею відкриваються таємниці темряників та долі Мії. Шикарне завершення трилогії, браво роботі автора над сюжетом та прихованими таємницями. Історія до останнього була непередбачуваною та тримала в напрузі. Стиль автора, створений всесвіт та глибина персонажів - це неймовірне задоволення з довгим післясмаком.