Wuthering Heights

Вперше я прочитала цю книгу в підліткові роки. З ліхтариком під ковдрою, бо мама не дозволяла багато читати???? Але ж мені було цікаво, як вирішиться уся життєва драма персонажів! Я була наче той головний герой, який ніяк не міг відпустити служницю займатися своїми справами й хотів чим швидше дізнатися всю історію. Тоді, десять років тому, я дізналася, що книжка може сподобатися, навіть якщо не подобається ніхто з героїв, навіть якщо вони викликають огиду. Впринципі, лише цю інформацію щодо "Буремної висі" я й запам'ятала: що вона бридка, але цікава. А ще в пам'ять дуже врізалися образи двох будинків, в яких відбувалися найбільше подій книги. Цікаво те, що читаючи цю книжку зараз, я почала уявляти їх по іншому, хоча старі образи досі були в пам'яті???? ???????? Про те, що це невмируща класика, яка подарувала нам героїв, яких згадуватимуть ще не одне століття, свідчить те, як часто я зустрічаю згадки про цю книгу, чи її героїв в сучасних романих. Наприклад, нещодавно я читала "Затемнення" Стефені Маєр, і там стільки розмов було про Кетрін, Гіткліффа та їхнє кохання, в порівнянні з коханням Белли та Едварда. Проте для мене ця книжка не про кохання. Вона про залежність, впертість, самозакоханість, егоїзм і просто неадекватну поведінку. Я ні на секунду не співчувала нещасним закоханим (ну, може, в якісь моменти їхнього дитинства), бо вони були поганими людьми. Я лишень переживала за всіх тих, хто потерпав від їхнього збоченого "кохання". З цієї книжки можна повиловлювати багато гарних цитат про любов. Чого тільки вартують слова Кетрін про те, що її з Гіткліффом душі зроблені з одного й того ж. Але в контексті історії це все сприймається не так романтично. ???? Проте мені сподобалася ця атмосфера, навіть більше, аніж якби це була історія про кохання. Похмурі описи садиб, в яких живуть герої, детальні розповіді про їхні сімейні стосунки, бридотні та неправильні вчинки... Все це притягувало мене, як муху на мед. Як же цікаво було читати про роки й роки їхнього життя, й особливо цікавою була структура оповіді. Особисто я відчувала себе тим головним героєм, що зляг з хворобою й нудиться від неможливості розважити себе, з нетерпінням чекаючи приходу служниці, яка потішить його своєю захопливою оповідкою???? Не можу не згадати про форму твору (не тільки ж про шикарний зміст говорити). Я отримала естетично насолоду від читання тексту. Який же гарний у вийшов переклад у цього видання! Я неймовірно рада, що "Небо" вирішило не просто викупити права на вже існуючий український переклад, а зробити свій. І він мені дуже зайшов. З'явилося бажання купити ще й "Гордість та упередження" в цьому виданні) Тим паче, не лише переклад гарний, а й видання загалом. Якісне, красиве, з атмоферними ілюстраціями✨️ Тож щиро рекомендую "Буремну вись" всім тим, хто любить сімейні драми, історії про моральний занепад героїв, важкі та трагічні події. Тим, хто хоче біситися під час читання, ненавидіти персонажів, потерпати від відчуття несправедливості та водночас насолоджуватися красою тексту та неймовірною майстерністю авторки зображувати людські душі та долі. Ви будете страждати, але це страждання принесе вам задоволення, бо ця книжка точно 10/10❤️

Це класика Це "Мара" Це завжди найякісніший та приємний папір Це чудові ілюстрації Це те, коли розумієш, куди пішли твої 700 грн)

Саме в цьому конкретному випадку, мені б хотілось поговорити не про давно знайомий усім зміст, а про його подачу. Вигляд книжки максимально відповідає її наповненню, сторінки гладенькі, ілюстрації надзвичайно доповнюють загальну картину та допомагають не просто в уяві малювати деякі сцени, а насправді бачити їх. Тримаючи подібну книжку в руках здається, що ти якийсь колекціонер, який отримав справжню знахідку. Цю книжку хочеться читати в якійсь невеличкій кав'ярні, замотавшись в теплий плед поки надворі вирує негода. Але потрібно пам'ятати, що через оформлення та важкі глянцеві сторінки така книжка влізе не в кожну жіночу сумочку. дуже вдячна видавництву "Небо" за те, що вони видають класичні твори в такому вигляді. Сподіваюсь зібрати всі з них для своєї бібліотеки.

Читаючи "буремну вись" відчула себе збирачкою пліток. От знаєте те відчуття, коли сидиш і на когось чекаєш, п'єш каву, і випадково улавлюєш розмову незнайомих людей які обговорюють власне життя і ти ненавмисно стаєш третім безмовним слухачем. До сюжету: Такий собі орендар містер Локвуд, вирішує познайомитись із хазяїном маєтку який винайняв і відправився до власника. За деякими обставинами потрапляє у негоду, яка змушує затриматись на ніч у його непривітному будинку. Повернувшись до себе і занедужавши, попросив свою покоївку розрадити перебування і свій стан, розказавши деякі факти про будинок і хазяїна. На втіху містера Локвуда, жінка була напрочуд гарною оповідачкою, пліткаркою і гарно знала історію мешканців цих двох будинків, так як тісно була пов'язана з обома родинами. Так орендар дізнається всю трагедію, ненависть і помсту Гіткліффа, складну життєву перипетію родин Ерншоу і Лінтон. І як в кінцевому результаті жага до життя і кохання все одно знайшли місце в доволі жорстких умовах існування і співмешкання. Єдиною світлою людиною яка є в творі (незважаючи на дитячі роки) був Едгар Лінтон, який не зважаючи ні на що, кохав свою дружину і плекав свою дочку. І над смертю якого я дійсно всплакнула. Ця книга просочена постійною атмосферою сирості, сірості і смертності, необізнаністі, брехні, безперервної туги і відчаю, жаги до життя і кохання. Власне як кохання зводить з розуму і доводить до безумства, одержимості, помсти і розпачу і як те саме кохання може зцілити і витягнути з глибокої темряви. Тут висвітлені всі гірші риси людської душі, на що готові піти люди аби домогтись своїх цілей. Моральна сірість (всіх) персонажів, яка викликала спектр емоцій від огиди до жалю і навпаки. Їх глибину і багатошаровість і похмурість, всі грані ницості здається можна обдумувати і обговорювати годинами.

Улюблені класичні твори від улюбленого видавництва — це must have! Сама «Буремна вись» виникає складні почуття. Це шедевр. Але головных героїв, Гіткліфа і Кеті, то ненавидиш, то співчуваєш їм. Так само як і вони кохають і ненавидять один одного водночас. Це історія пристрасті, одержимості, втрати. Коли й розлука не приборкує почуття. Так само це про помсту, про те, що трапляється, якщо не прислуховуватись до почуттів. Кеті капризна, а Гідкліф плекає свою злостивість. Проте вони обидва щиро кохали один одного, хоча й одружились на інших.